1. Завдання психолого-педагогічної діагностики:
1) визначення наявності або відсутності психобіологічних передумов девіантної поведінки (відставання або затримка розумового розвитку; наявність або відсутність нервово-психичних захворювань і патологій-неврозів, психопатій, психіатричних розладів, епілепсії);
2) визначення дефектів індивідуально-психологічного характеру, включаючи порушення емоційно-вольової і мотиваційної сфери (підвищена тривожність, агресивність, знижені емпатійні якості, акцентуації характеру, неадекватна самооцінка);
3) вивчення соціально-психологічних особливостей особистості підлітка, що характеризуються соціальною дезадаптацією;
4) дослідження соціальної ситуації, що провокує дезадаптацію дітей (ця соціальна ситуація представлена, як правило, несприятливими відносинами між батьками і дітьми, характером міжособистісних стосунків і соціометричним статусом підлітка у колі одноліток, педагогічною позицією вчителя, шкільною атмосферою, соціально-психологічним кліматом класного колективу).
2. Функції психолого-педагогічної корекції:
1) відновлювальна (передбачає відновлення тих позитивних якостей, які були сформовані до появи відхилень, звертання до пам'яті підлітка про його добрі справи);
2) компенсуюча (полягає у формуванні в підлітка прагнення компенсувати ту чи іншу ваду посиленням діяльності у тій галузі, яку любить, у якій може добитися швидких успіхів: якщо підліток погано вчиться, то може досягати успіху у спорті, праці);
3) стимулююча (спрямована на активізацію позитивної суспільно-корисної діяльності учня, вона здійснюється шляхом засудження або схвалення, тобто небайдужого, емоційного відношення до особистості підлітка, його вчинків);
4) виправна (пов'язана з виправленням негативних якостей підлітка і передбачає застосування різноманітних засобів схвалення, впливу, прикладу і т.ін.).
3. Напрямки корекційної роботи:
- визначення якостей, здібностей і вмінь підлітка, що можуть отримати визнання й позитивну оцінку в учнівському колективі і постійне їх стимулювання;
- залучення підлітка до суспільної праці, допомога в ній;
- допомога в установлені особистих дружніх контактів;
- поступове нарощування складності навчальних і суспільних завдань, акцент уваги на досягнутих таким підлітком успіхів;
- систематичне тактовне привчання до критичних зауважень в адресу підлітка;
- роз'яснення в дитячому колективі неприпустимості будь-яких глузувань та інших форм приниження гідності особистості, ведення боротьби з подібними проявами;
- обов'язкове застосування заходів щодо кожного проступку з урахуванням його індивідуальних особливостей підлітка;
- включення підлітка у суспільне життя товариства і надання діяльності стабільності;
- суворий контроль за виконанням режиму, вимог педагогів, за виконанням будь-яких завдань з їх відповідною оцінкою;
- естетичне виховання;
- навчання вірно оцінювати себе і власні вчинки;
- підвищення індивідуального рівня досягнень підлітка шляхом виконання ним завдань, які потребують витримки, самовладання, вміння поважати інших, підкорятися вимогам;
- формування навичок гармонійного спілкування з однолітками
- допомога у самовихованні волі; '
- допомога підлітку у навчальній діяльності;
- навчання прийомам самостійної навчальної діяльності;
- допомога в оволодінні професійними вміннями і навичками;
- вироблення дій стосовно співробітництва девіантного підлітка з психологом і педагогом;
- розширення освітнього простору дитини;
- соціально-педагогічна допомога у розробці підлітком програми індивідуального особистісного зростання і допомога в її реалізації;
- систематичне фізичне виховання;
- залучення до участі в різних видах суспільно-корисної праці. [13,с.11-14].
4. Заходи ранньої корекції фіксованої установки асоціальної поведінки:
а) сугестивний вплив щодо неусвідомленої поведінкової регуляції, позбавлення надмірної тривожності, некомунікабельності, напруженості;
б) відпрацювання виконання різних соціальних ролей, способів взаємодії з зовнішнім оточенням;
в) закріплення сугестивного впливу в процесі колективної трудової, навчальної суспільно-корисної діяльності, формування нових установок позитивної соціальної орієнтації;
г) переорієнтація референтної групи підлітка, вироблення критичного ставлення до колишніх кумирів, формування нових зразків поведінки і життєвих ідеалів.
5. Організаційні заходи:
1) Створення підліткового клубу, з такими характерними особливостями:
- спілкування в клубі засновано не на беззмістовному гаянні часу, а на основі спільних корисних справ, захоплень, інтересів;
- різноманітна за характером діяльність, якою зайняті члени клубу, дозволяє вирішити проблему професійного самовизначення, допомагає підлітку зрозуміти себе, свої нахили, здібності, розкрити їх;
- міжособистісні стосунки підлітків у педагогічно організованому середовищі клубу гуманізовані, тут недопустимі глузування, приниження, фізичні розправи;
- розвинуто самоврядування і відносна автономія від впливу дорослих; реалізація педагогіки співробітництва;
- діяльність заснована на принципі доброзичливості.
6. Система педагогічних дій щодо попередження актів жорстокого поводження і насилля:
1) діагностика психоемоційного середовища і мотиваційно-освітня робота з адміністрацією;
2) консультативно-освітня робота з педагогічними працівниками і батьками;
3) консультативно-корекційна робота з дітьми, що підпали під жорстоке поводження;
4) інформаційно-освітня робота з дітьми;
5) заходи, спрямовані на згуртування шкільного товариства.
7. Програма психотерапевтичної корекції.
Психотерапевтичне втручання спрямовується на допомогу в розв'язанні емоційних і міжособистісних проблем, проблем поведінки і підвищення якості життя.
У ході терапії постає завдання допомогти зрозуміти і розв'язати внутрішні емоційні конфлікти, що виникли в процесі розвитку людини, починаючи з дитинства, і далі у підлітковому й юнацькому віці (такі конфлікти-манери поведінки - були закладені як кластери почуттів, думок і вчинків; вони виникли у результаті взаємодії різних подій в індивідуальній історії розвитку людини).
Визначити і проаналізувати гру (неусвідомлену, запрограмовану), у яку людина грає на протязі свого життя. (Психодинамічний підхід у дитячій психіатрії - А. Фрейд, М. Кляйн, Г. Хуг-Хельмут).
(Методи:
- гештальт-терапія;
- трансактний аналіз Е. Берна;
- психодрама Дж. Морено).
Етапи зміни стереотипів дезадаптивної поведінки (Біхевіоральний підхід: теорії І.П. Павлова і Б. Скіннера):
1) детальний аналіз поведінки з метою отримання якомога докладнішого сценарію виникнення симптому (що, коли, де, за яких обставин, у відповідь на що, як часто, як сильно і т.ін.);
2) аналіз разом з підлітком факторів, що запускають і підтримують симптом;
3) складання і реалізація в спільній і самостійній роботі детального покрокового плану дій.
(Методи:
- условно-рефлекторна терапія;
- терапія моделювання А. Бандури).
Механізм "Перепрограмування" мислення і когнітивних процесів виникнення проблем і появи симптомів (Когнітивний підхід: А. Елліс, А. Бек, Д. Крамбольц, Бласер):
- опора на думки і вчинки індивіда (розглядання того, як людина думає про світ, робить вибір з безлічі можливостей, приймає рішення і діє у межах певної соціальної реальності);
- допомога індивідууму адаптуватися до соціальної ситуації.
Методи:
- раціонально-емоційна терапія;
- експеримент;
- метод репертуарних ґрат Келлі;
- когнітивно-аналітична терапія.
Способи сприяння особистісному зростанню (Екзістенціонально-гуманістичний напрямок у психотерапії: А. Коен, Р. Сміт, Н. Бердяєв, Р. Мей, Ж-П. Сартр):
- у своїх діях враховувати прагнення людини підвищення самоцінності, конгруентності і самоактуалізації;
- допомогти усвідомити сенс свого існування;
- визначення і аналіз мотивів поведінки.
Методи:
- екзистенціональна терапія;
- клієнт-центрована терапія;
- конструктивний діалог;
-гра;
-інсценівка.
Завдання щодо зняття несприятливого психічного стану дитини (апатії, дратівливості, злості та ін.):
- досягнення психічної рівноваги, зниження психічного напруження (гіперактивності або байдужості).
Методи:
- подавлення;
- витискування;
- ігнорування;
- санкціонування;
- зосередження на позитивному.