Рефлексія як шлях до продуктивного самовизначення

Ю.А. Репецький (психолог)

Предметом рефлексії є насамперед суб’єктивні підстави тих чи інших форм активності: мислення, переживання або інші, складніші за своїм складом і організацією, форми активності.

Рефлексування завжди породжується наявністю потреби на узгодження між тією чи іншою очевидною чи прихованою суб'єктивною передумовою і реальними підставами певного виду активності. Діапазон можливих причин неузгодження дуже широкий — від недостатнього усвідомлення власних передумов і реальних підстав активності до наявних розбіжностей між цими утвореннями.

На особистісному рівні самосвідомості таке неузгодження становить собою конфліктний смисл «Я». Конфліктний смисл «Я» запускає процеси самосвідомості, спрямовані на переробку неузгодження. При цьому існує два шляхи перетворення конфліктності смислу. Перший шлях характеризується визнанням різноманітних видів активності як викликаних зовнішніми обставинами реакцій і зняттям відповідальності з суб'єкта за його неуспішну самореалізацію. Суб'єкт пом'якшує і заспокоює внутрішню неузгодженість захисним шляхом через самовиправдання своєї неуспішності.

У випадку визнання власної відповідальності за результативність самореалізації неузгодження вирішується шляхом розвитку особистості. Цей шлях і є, власне, рефлексивним.

Однією з форм проходження рефлексії є внутрішній діалог, спрямований на посилення і розкриття суперечливих моментів самосвідомості, пошук способів подолання протиріч, що актуалізувались, та їх продуктивне вирішення. Внутрішній діалог супроводжується інтенсивними переживаннями. Іншою формою є діалог, що включає взаємодію як з одним партнером, так і з соціумом або культурою.

Припускається, що здатність особи до продуктивного самовизначення значною мірою визначається її здатністю до рефлексії. Практичним наслідком додержання цієї гіпотези є можливість цілеспрямованого формування здатності до продуктивного самовизначення завдяки культивуванню різноманітних форм рефлексивності.

Дослідження рефлексивної зумовленості особистісного самовизначення передбачає пошук відповідей на багато запитань, серед яких можна зазначити такі:

1. Що таке рефлексивна здатність і які існують її рівні розвитку за проявами і віком?
2. Як рефлексія існує в формі готовності (установки до рефлексії)?
3. Як рефлексія виявляє себе спонтанно і довільно?
4. Як особа керує своїм розвитком за допомогою рефлексії?

Треба розрізняти, на нашу думку, рефлексивність як властивість особи (вільне виявлення) і рефлексію як регулятив діяльності. Коли особа самовизначається, вона еволюціонує від відкритого, вільного прояву до закритої діяльнісної самореалізації. Коли рамки стають вузькими, особа переходить до відкритого прояву, який і передбачає особистісне самовизначення.

Критерій визначеності особистості — позитивне самовідношення та раціональність, усвідомленість вибору. Особистісне самовизначення може бути розглянуте як переборення проблемно-конфліктної ситуації.

Проблемність особистісного самовизначення зумовлена ситуацією невизначеності стосовно до наявних можливостей, можливих вимог і наявностей.

Все це відбивається у багатозначності можливих способів переборення невизначеності. У міру виявлення суб'єктом різних перепон та вичерпання можливостей їх переборення не тільки розкривається повною мірою визначена об'єктивними умовами проблемність, а й наростає конфліктність ситуації, що виникає.

Конфліктність відбивається насамперед у тому, що вживані суб'єктом спроби особистісної самореалізації приречені на невдачу, і потрібні активні зусилля для досягнення успіху. У цьому випадку суб'єкт не може перебороти ситуацію зовнішнім чином — відмовою від пошуку або здійсненням більш-менш цілісних актів самореалізації, бо вони позбавлені достатньо надійного смислового забезпечення. Поведінка у цьому випадку може носити реактивний і стереотипізований характер. У цій ситуації досвід суб'єкта не тільки виявляється недостатнім, а й стає своєрідною перепоною, а не передумовою до досягнення суб'єктивно прийнятного переборення проблемності і конфліктності. Тобто конфліктність виявляється як протиріччя особистісного характеру між формами самореалізації суб'єкта, що вже склались, і тими реальними вимогами і можливостями, які ним актуалізовані у наявній ситуації.

Проблемність особистісного самовизначення обумовлена тим, що ресурси, які є у суб'єкта, тобто засоби, знання та вміння, непридатні для отримання прийнятного для нього рішення. Проблемність актуалізується і досить повно розкривається у вживаних спробах вирішення завдання як інтелектуального протиріччя. Це протиріччя у зіткненні знань і навичок, які є, з особливими умовами ситуації, в якій суб'єкт самовизначення перебуває, і не може здійснювати доступні йому, способи поведінки.

Сутність творчого вирішення завдання на самовизначення — у вирішенні суперечності між інтенціями і потенціями суб'єкта, з одного боку, і унікальністю наявних умов і очікуваних можливостей самореалізації з іншого.

Переборення актуалізованої суперечності можливе після глибокого осмислення і визначення ставлення суб'єкта до всього змісту ситуації як унікального, відносно його наявного досвіду. У цілому будь-яка частка, будь-який елемент має свій особливий зміст, який не збігається з очевидним і звичним змістом даної складової, коли вона включена до іншого, раніше складеного змісту досвіду суб'єкта. У процесі розуміння того, що власне необхідно, згадане незбігання є для суб'єкта протиріччям, яке неминуче тягне за собою необхідність буцімто вторинного осмислення — переосмислення, але вже змісту власного досвіду, недостатнього і неадекватного для переборення проблемно-конфліктної ситуації. Таке переосмислення змісту власного досвіду, а відповідно, і самого себе називається рефлексією.

Рефлексія — це переосмислення людиною у проблемно-конфліктній ситуації власних стосунків з предметно-соціальним світом, актуалізованих внаслідок спілкування з іншими людьми та активного засвоєння норм цінностей і засобів.

Цей процес реалізується через різноманітні види рефлексії — ситуативну, ретроспективну і перспективну. Роль ситуативної рефлексії полягає у забезпеченні безпосередньої особистісної включеності суб'єкта у розумовий процес через осмислення значущості окремих моментів пошуку. У випадку тупика це створює необхідні передумови для мобілізації особистісних ресурсів суб'єкта з метою досягнення вирішення завдання, незважаючи ні на що.

У випадку вичерпання можливості знайти вихід із тупика, тобто відсутності бачення реальної можливості вирішення проблемної ситуації, актуалізується ретроспективне осмислення накресленого шляху для з'ясування причин можливих помилок. Ретроспективний вид особистісної рефлексії забезпечує аналіз суб'єктом свого досвіду з метою актуалізування у ньому тих компонентів, які:

1) можуть мати відношення до теперішніх труднощів;
2) раніше могли мати відношення до різних способів самореалізації, але з якихось причин не були використані особистістю.

Проте здійснення одного ретроспективного осмислення, як правило, також виявляється недостатньо для переборення проблемності, оскільки вихід з тупикової ситуації вимагає її осмислення у більш широкому контексті, включаючи не тільки аналіз причин виникнення ситуації, а й начерки можливих перспектив переборення конфлікту. Завдяки перспективному виду особистісної рефлексії створюються нові напрямки пошуку виходу із ситуації, що склалась.   .

Перспективна рефлексія реалізується шляхом здійснення двох функцій — самовизначення і проблематизування.

Під самовизначенням тут слід розуміти ідентифікацію суб'єкта самому собі з існуючих або запропонованих альтернатив самореалізації. Дійшовши висновку, що подальшій самореалізації заважає щось конкретне, особистість прагне швидше від цього позбутись, змінити або хоча б знизити значущість. У більшості випадків труднощі або протиріччя не знімаються таким чином і об'єктивація знайденого рішення знову актуалізує проблемно-конфліктну ситуацію.

Процес переосмислення відбивається, з одного боку, у змінах ставлення людини до самої себе, до власного «Я», що реалізується у вигляді відповідного особистісного змісту, з іншого боку, — у зміні ставлення до своїх знань і умінь, їх перебудові як підстав і засобів перетворення змісту утруднень і прийнятного їх переборення. Змістом рефлексії у першому випадку є особистісне протиріччя^ оскільки тут предметом переосмислення виступає ставлення суб'єкта до власного «Я» і до своєї самосвідомості в цілому як сукупності способів і результатів особистісної самореалізації. У другому випадку це інтелектуальне протиріччя, оскільки переосмисленню підлягають конкретні знання і уявлення про проблемну ситуацію і доступні суб'єкту способи дії у ній.

Виявлення суб'єктом у процесі осмислення інтелектуального протиріччя — проблемності і особистісного протиріччя — конфліктності обов'язково передбачає подвійний вияв рефлексії (дод. 23). Шляхом особистісної рефлексії як процесу переосмислення ставлень до самого себе як до цілісного «Я» повинно забезпечуватись переборення конфліктної ситуації. Коли здійснюється переосмислення знань, умінь і навичок, що реалізується інтелектуальною рефлексією, здійснюється і вирішення проблемності.

Особистісно-рефлексивна підструктура мислення виконує мобілізуючу роль у перетворенні конфліктної ситуації. Реалізація цієї ролі відбувається за рахунок двох особистісно-рефлексивних механізмів — самомобілізації і самоорганізації суб'єкта.

Механізм самомобілізації пов'язаний з переосмисленням самого конфлікту як особистісного протиріччя між насущною необхідністю і відносною неможливістю досягнути успіху.

Механізм самоорганізації пов'язаний з переосмисленням, із зміною особистісного ставлення суб'єкта до власного способу, яким він має намір добитися успіху у даній ситуації.

Проблематизування відбивається у спробах з'ясування протиріч і невизначеності, які заважають самоактуалізації у проблемній ситуації і які можна перебороти, склавши начерки, ескіз подальших пошуків.

У мисленні традиційно виділяються два аспекти: змістовий і смисловий. У першому аспекті відбивається розмаїття:

а) предметних зв'язків проблемної ситуації завдання (предметно-змістовий аспект мислення);
б) способів її перетворення (операціонально-змістовий аспект).

У другому аспекті знаходить своє відбиття різноманітність тих стосунків, які виникають у суб'єкта:

а) до власних дій у процесі інтелектуальної рефлексії (інтелектуально-рефлексивний аспект);
б) до самого себе — особистісна рефлексія (особистісно-рефлексивний аспект).

Процес розвитку підструктури розумової діяльності під час пошуку шляхів переборення труднощів відбивається по-різному: у вигляді гранично цілісних основ мислення, його цілісних орієнтирів і окремих конкретизацій.

Інтелектуально-рефлексивний компонент виявляється у вигляді екстенсивної, інтенсивної та конструктивної рефлексії.

Екстенсивна рефлексія контролює і визначає рух в очевидному для суб'єкта змісті проблемної ситуації, а інтенсивна виявляє у ній незрозумілі моменти. Конструктивна рефлексія визначає цілісний перетворюючий зміст мислення.

Відносно розвитку сфери розумової діяльності екстенсивна рефлексія має контролююче значення, а інтенсивна і конструктивна — генеративне, оскільки у процесі їх здійснення коригуються колишні, а головне — народжуються нові образи. Під час цього процесу механізми генерації забезпечують експлуатацію і перетворення цілісних підстав та орієнтирів розумової діяльності образів, а механізми контролю — деталізацію і реалізацію у процесі мислення уже наявних цілісних функціональних елементів його змісту.

Перебуваючи у певній позиції, суб'єкт може усвідомити тільки ті фрагменти проблемно-конфліктної ситуації, які йому доступні з цієї позиції. Тому рефлексування розвивається шляхом залучення все більшого числа різних параметрів цієї ситуації і комунікативної рефлексії поряд з інтелектуальною і особистісною. Комунікативна рефлексія забезпечує актуалізацію і генерацію змістів через комунікацію з партнерами і діалогом з культурою в цілому.

Переборе проблемно-конфліктних ситуацій відіграє провідну роль у процесі особистісного самовизначення.

Особливо важлива роль рефлексії у реалізації таких функцій продуктивного самовизначення:

1) вияв внутрішньо-особистісних протиріч, проблематизування, вирішення їх шляхом переосмислення особистісного досвіду і своє самоздійснення через вирішення проблем;
2) самооб'єктивація через різні знакові засоби (зокрема, через мовлення, оперування символами тощо);
3) вияв, утворення, прояв особистісних сил;
4) побудова адекватного «Я»-образу («Я-концепції») та її розвиток;
5) побудова концепції свого життєвого шляху і реалізуючих його стратегій (також професійного зростання).

Формування у навчальному реабілітаційному центрі рефлексивного середовища є важливою умовою соціально-психологічної реабілітації як дітей, так і співробітників центру.

Першим етапом має бути низка рефлективних тренінгів для педагогів: спочатку — для формування навичок рефлексії у педагогів під час вирішення їх власних проблем (тренінги особистісного зростання, спілкування, організації розвитку, виробничі наради), надалі — методичні тренінги для набуття навичок індивідуальної та групової роботи з дітьми для формування у них механізмів усвідомленого самовизначення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.