Превентивне виховання – програма

програма превентивного вихованняУ результаті методичної роботи над основним завданням закладу „Орієнтація виховної роботи на соціально – психологічну профілактику негативних явищ в учнівському середовищі, превентивну освіту, профілактику девіантної і ризикованої поведінки підлітків” було здійснено спробу розробити програму превентивного виховання за такими напрямками:

- профілактична робота щодо запобігання фактів фізичного і психічного насильства щодо дитини з боку оточуючих;

- організація заходів соціальної допомоги та соціального захисту щодо дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей із неблагополучних та малозабезпечених сімей;

- коригування деструктивно-формуючого впливу довкілля, профілактична робота щодо запобігання кризових станів особистості дитини;

- робота з розвитку реабілітаційного та виховного потенціалу сім’ї;

- соціально-педагогічний патронаж неблагополучних сімей.

У своїй педагогічній практиці нам часто доводиться зустрічатися з дітьми, у поведінці яких виявляються:

- агресія (дія, спрямована на завдання психологічної або фізичної шкоди оточуючим);

- дистрофія (вихованці усім незадоволені, недоброзичливі, схильні до епізодів злоби, що виникають з незначних обставин, грубі, битливі, цинічні);

- егоцентризм (при взаємодії з оточуючими отстоюється власна, як удається, єдина можлива точка зору: дитина не здатна зважати на інші позиції);

- примітивні реакції (амбіції, самовдоволення, заздрощів, загарбання, злорадства, байдужості);

- зниження чутливості до соціально прийнятих норм.

Ці порушення поведінки є наслідком:

- психосоматичних захворювань, функціональної та органічної патології внутрішніх органів);

- інфантилізму (емоційно-вольової незрілості);

- біологічної, психологічної, соціальної та інтелектуальної депривації (коли дитині не надається можливість для задоволення деяких з основних, життєвих потреб на протязі тривалого часу);

- сформованої акцентуації характеру;

- дезадаптації.

Під час взаємодії з такими важкими дітьми педагог повинен компетентно здійснювати супровід учнів в їх розвитку, саморозвитку, соціалізації та культурній інтеграції.

При цьому робота має такі складові:

1) комплексне вивчення та узагальнення усіх факторів конструктивного і деструктивного розвитку дитини;

2) вироблення власного професійного погляду на особистість дитини як на цілісний психофізичний, етико-духовний і інтелектуально-творчий феномен суспільного буття;

3) розробка і реалізація програми реабілітаційного супроводу вихованця на проблемних етапах його життя.

Було визначено превентивний аспект діяльності психолога.

Для того, щоб запобіжні заходи були ефективними, слід враховувати індивідуальні особливості кожного учня, які зумовлюються такими факторами розвитку:

2) біологічно-опосередкований фактор

- соматотип (конституційна основа та функціональні потенції особистості);

3) спадково-опосередкований фактор

- генотип (інформаційно-енергетичний базис мотиваційно-світоглядної сфери особистості);

4) соціально-опосередкований фактор

- фенотип (сукупність властивостей особистості людини, що сформувались в процесі її взаємодії з соціальним середовищем)

5) психологічно-опосередкований фактор

- психотип (психотипологічні особливості когнітивної та афективно-вольової сфери).

методи превентивного вихованняЦі фактори є взаємопов’язаними і взаємообумовлюваними. Для психолога провідне значення має здатність скеровувати свої впливи на особистість, спираючись на дослідження індивідуальних особливостей людини, що мають психологічне та соціальне походження.

Досліджуючи в ході формуючого експерименту з розбудови теоретичних і практичних аспектів превентивного виховання напрацювань психогінетики, прийшли до висновку, що здобутки цієї молодої прикладної науки, яка розвивається на стику психології та соціології, відкривають простір для винайдення ефективних засобів формування просоціальної поведінки вихованців. Знання психогінетики, зокрема дозволяють психологу:

- дати загальний аналіз особистості і скласти на цій основі чітку характеристику людини;

- раціоналізувати міжособистісні стосунки на основі психологічної сумісності;

- запобігати конфліктів, розв’язати протиріччя;

- підібрати ефективний вид діяльності кожному членові колективу;

- спрямувати дитину по шляху особистісного зростання, самовиховання та самовдосконалення, орієнтуючись на її психотипічно обумовлені сильні сторони та обмеження.

Провідного значення в організації діяльності психолога набуває дотримання принципу суб’єктності, на якому базується метод педагогічної підтримки.

Для того, щоб бути підготовленою до розв’язання найбільш значних проблемних питань свого життя, підростаюча людина повинна отримати досвід вибору і прийняття рішень у повсякденних побутових ситуаціях, що пов’язані з її здоров’ям, навчанням, дозвіллям, взаємовідносинами з дорослими, однолітками.

Тому мета реабілітаційного супровіду – не вирішувати проблеми за дитину, не намагатись штучно відгородити її від них, а навчити з ними справлятись, успішно розв’язувати.

Окрім того, слід зазначити, що превентивне виховання буде здійснюватись успішно лише за умов глибокої емпатії щодо особистості дитини, яка виформовується за таким евристичним алгоритмом:

- ми прагнемо пізнати дитину в усій багатогранній палітрі її самовиявлення, як позитивного так і негативного;

- ми намагаємось зрозуміти причини порушень розвитку і поведінки дитини;

- ми докладаємо зусиль, щоб сприйняти дитину як особистість у незалежності від функціональних обмежень та наявних розладів поведінки і діяльності;

- як результат ми починаємо любити цю дитину і ця любов спонукає нас шукати ефективні шляхи конструктивної взаємодії з вихованцем, стимулює наш інтерес, завзятість у пошуках корекційно-профілактичного інструментарію.

При ознайомленні з сучасними підходами до визначення цільових пріоритетів педагогічного керівництва було з’ясовано, що в основу взаємодії педагога з вихованцем має бути покладений механізм сприйняття дитини як особистості у незалежності від обмежень життєдіяльності (обмеження функціональної активності, обмеження щодо саморозвитку, обмеження щодо соціалізації, обмеження продуктивної активності).

Отже, необхідно навчитись сприймати кожну дитину як особистість, сформовану на даний момент життя з певними якостями і особливостями. І лише після того, як ми прийняли дитину такою як вона є, доцільно почати досліджувати її особливості як позитивного так і негативного плану. Тобто мова йде не про виявлення дефекту – як самоціль, не про зведення цього дефекту до рангу самої проблеми, а про бачення проблеми в іншому ракурсі, визначення, що саме утруднює взаємодію дитини з різнорівневим та різноплановим соціумом, яка саме ланка гармонійних стосунків зі світом є порушеною і в силу яких факторів це відбувається.

превентивне вихованняНа прогнозований позитивний результат у справі попередження та долання проявів соціальної дезадаптації можна розраховувати лише за умов наявності цілісної системної програми реабілітаційного супроводу дитини на проблемних етапах її життя, яка скеровуватиме дії педагога на організаційне моделювання особистісно-зорієнтованого гармонізуючого освітнього простору, тобто умов для життєтворчого розвитку дитини, зростання її життєздатності в цілому.

Позитивних результатів ресоціалізації підлітків з асоціальною поведінкою можна досягти, застосовуючи метод педагогічної підтримки, в основі меанізму якого лежить придбання дитиною досвіду творчого розв’язання проблемних ситуацій.

Як будується процес цього психолого-педагогічного супроводу?

Зусилля психолога у першу чергу спрямовані на створення умов для розвитку спроможності дитини здійснювати рефлексію власних дій.

За допомогою психолога дитина задає собі аналітичні питання і відповідає на них.

Супроводжуючи учня в процесі його життєвого становлення, педагог сприяє формуванню мотиваційно-потребнісної сфери особистості дитини, створює умови для розвитку її гуманістичної спрямованості.

Інструментарій організації превентивного виховання (форми, методи, приийоми його здійснення) має бути спрямований на:

1) формування світогляду дитини

- психолог допомагає дитині визначитись у поглядах на світ і знайти власне місце у цьому світі, виробити своє відношення до подій, що відбуваються, до оточуючих людей; виробити життєве кредо;

2) розвиток гуманних міжособистісних відносин.

Формування індивідуального сценарію життя підлітка залежить від черговості та темпів дозрівання функціональних систем головного мозку, тобто становлення особистості відбувається за неповторною, унікальною у своєму роді траєкторією розвитку.

Відомо, що у підлітковий період відзначається певна дестабілізація електричної активності мозку, підвищується активність диенцефальних структур мозку в період гормональних перетворень.

На поведінковому рівні це може виявлятися в підвищенні збудливості, емоційній нестійкості, девіаціях.

Іншою причиною, що веде підлітків до важкої соціальної дезадаптації, є наявність залишкових явищ патології центральної нервової системи.

З погляду психофізіології, у девіантних підлітків переважно діє тільки провідна півкуля через недостатню сформованість мозолистого тіла і у наслідок цього, дезінтегрується робота мозку.

При лівокульовій стратегії навчання у правокульових підлітків перевантажується ліва півкуля. У наслідок недостатньої активності (гальмування) провідної правої півкулі стають помітні дратівливість, непосидючість, занепокоєння, поганий настрій, незадоволеність собою. Часто подібні порушення представлені картиною девіантності. Допомогти підліткам можна, якщо зменшити перевантаження лівої півкулі й емоційно активізувати роботу провідної, але при гальмованої правої півкулі. При цьому буде поступово відновлюватись нормальний фізіологічний баланс у роботі головного мозку.

У корекційній роботі з девіантними підлітками особливо успішні психотерапевтичні прийоми, що гармонізують роботу правої і лівої півкуль, а також розвивають міжкульові зв’язки (для цього з дітьми виконується спеціально розроблений кінезіологічний комплекс вправ).

Продовження статті “Превентивне виховання”: preventivne.zip


Опубликовал 1 Жовтень 2010 в рубрике ШКІЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ.