Девіантна поведінка: мотиви, причини і умови розвитку

Девіантна поведінка розглядається як результат соціопатогенеза, що виникає внаслідок різних впливів на особистість:

Негативні чинники, що зумовлюють девіантну поведінку дітей:

– неблагополуччя в сім’ї (неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей, справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальне неблагополуччя);

– низька педагогічна культура сім’ї (батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, але матеріальний достаток проявляється у створенні для дітей “парникових” умов, що призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю);

– недостатній рівень виховної роботи у загальноосвітніх закладах (проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти, що породжує негативізм, опір, намагання “втекти” від навчальної діяльності, почуття власної неповноцінності; прояви негативізму з боку вчителів-вихователів до учнів з моральними вадами; недостатній рівень педагогічної культури вихователів; ізоляція, відсторонення від цікавих колективних справ тощо);

Негативні соціальні впливи, що грають десоціалізаційну роль у виникненні девіантної поведінки підлітків:

– прямі десоціалізаційні впливи чиняться з боку найближчого оточення, яке безпосередньо демонструє зразки асоціальної поведінки, антисуспільних орієнтацій і переконань, коли діють антисуспільні норми і цінності, групові приписи, зовнішні поведінкові регулятори, що спрямовані на формування особистості асоціального типу;

– непрямі десоціалізаційні впливи середовища полягають у відсутності необхідних умов для “запуску” провідних механізмів і засобів соціалізації, за допомогою яких здійснюється “трансформація” системи зовнішньої регуляції у внутрішню.

Кримінальний фактор виникнення девіантної поведінки:

– група підлітків, що сформована поза соціально-значущої діяльності, в умовах марного згаяння часу та ризикованих хуліганських занять. У таку групу, яка виявляється “каталізатором” злочинної поведінки неповнолітніх, підліток потрапляє в разі неможливості добитися успіху, відсутності позитивної діяльності, в якій підліток може реалізувати себе; в разі психологічного дискомфорту, що виникає як результат престижного невдоволення, відчуження від колективу, як це буває з “важкими” учнями внаслідок їх слабкої успішності, конфліктів з вчителями та однокласниками, що призводить до зниження референтної значущості підлітка та пошуків ним іншого кола спілкування.

Психобіологічні передумови асоціальної поведінки дітей:

а) кризові явища, що характеризують психофізіологічний розвиток у підлітковому віці (кризові явища в організмі, психіці та взаємовідносинах підлітка);

б) нервово-психічні захворювання, акцентуації характеру
– психічні аномалії: олігофренія, психози, психопатії, неврози, психофізичний інфантилізм, ознаки органічного ураження головного мозку;
– частіше за інші зустрічаються акцентуації за гіпертимним та нестійким типом;

в) відставання в розумовому розвитку
– за особливо несприятливих умов внаслідок своєї підвищеної навіюваності підлітки можуть легко підпасти під вплив дорослих, досвідчених злочинців;

г) різні фізичні вади, дефекти мови, зовнішня непривабливість, вади конституційно-соматичного характеру;

д) ненормальні біологічні потреби
– юнацька гіперсексуальність, несублімована в соціально-активні форми діяльності, що закріпилася на рівні поганих звичок;
– потреба в алкоголі, палінні, наркотиках.

Фактори, що провокують жорстокість у дітей з девіантною поведінкою:

– внутрішньо-особистісна агресивність учнів, що виявляється внаслідок індивідуальних особливостей;

– попередній досвід життєдіяльності школярів, що містить в собі прояви власної агресивності і спостереження аналогічних проявів у близькому оточенні – в родині, у референтній групі одноліток, у закладах освіти, в яких навчався раніше;

– недостатній рівень розвитку комунікативних навичок, відсутність прикладів і досвіду ненасильницьких відносин і знань про свої права;

– традиції шкільного середовища, що провокують і стимулюють жорстокість.

До таких традицій відносять:

а) загальний психоемоційний фон закладу освіти, що характеризується високим рівнем тривожності і психічним напруженням суб’єктів взаємодії у сукупності з невмінням контролювати власні емоції і регулювати психічний стан;

б) “політичну” систему закладу освіти, що містить взаємовідносини у педагогічному колективі, авторитарно-директивний стиль керування, відсутність обґрунтованої системи педагогічних і професійних вимог;

в) особливості ставлення педагогів до школярів, що побудовано на необгрунтованих вимогах з боку дорослих і повній відсутності прав дітей;

г) систему взаємовідносин всередині класного колективу (як у “примітивній” групі);

д) наявність загальновизнаних соціальних ролей, що містять ролі “хазяїна” і “жертви”;

е) традиції деструктивного соціуму, що пропагують засоби масової інформації.


Опубликовал 27 Березень 2011 в рубрике ШКІЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ.