Показники рівня соціального розвитку особистості:
1. Наявність позитивно орієнтованих життєвих планів і професійних намірів.
2. Ступінь свідомості і дисциплінованості щодо навчальної діяльності.
3. Рівень розвитку корисних знань, навичок, умінь (творчих, трудових, спортивних, технічних і т.ін.). різноманітність і глибина корисних інтересів.
4. Адекватне відношення до педагогічного впливу з боку дорослих.
5. Колективістські прояви, здатність враховувати колективні інтереси, поважати норми колективного життя.
6. Здатність критично, відповідно норм моралі і права оцінювати вчинки оточуючих, друзів, однолітків, однокласників.
7. Самокритичність, наявність навичок самоаналізу.
8. Уважне, чуйне ставлення до оточуючих, здатність до співпереживання, емпатії.
9. Вольові якості. Непіддатливість поганому впливові. Здатність самостійно приймати рішення і долати труднощі в ході їх здійснення.
10. Зовнішня культура поведінки (підібраність, охайність, культура мови, ввічливість).
11. Долання і відмова від дурних звичок та форм асоціальної поведінки (вживання алкоголю, паління, вживання нецензурних виразів).
Визначення передумов порушень процесу соціального розвитку особистості
Підгрунттям для розробки комплексу профілактичних заходів слугують дослідження у різноманітних галузях знання: юриспруденції, кримінології, соціології, психології, педагогіки, медицини.
1. Ч.Ломброзо( 1900р.)
- пояснив природу злочинної поведінки з позиції біологізаторського підходу;
- розробив антропологічну теорію злочинності;
- визначив соматичні особливості "природжених" злочинців.
2. Е. Уілсон( 1984р.)
- висунув ідею виокремлення, яка визначає біологічну основу усіх форм соціальної поведінки;
- вивчав роль генетичного впливу на поведінку людини.
3. 3. Фрейд
- провів психоаналітичні дослідження: природа злочинності і делінквентності розглядається поряд з іншими формами відхилень поведінки, такими як: неврози, психастенії, стан нав'язливості, сексуальні розлади, різні форми соціальної дезадаптації.
4. Природу та прояви агресивності вивчали:
1) А. Бандура
- вважає, що агресія є результат викривленого процесу соціалізації, зокрема, зловживання покараннями, жорстоке відношення до дітей;
2) Л. Берковець
- вказує, що між об'єктивно опосередкованими причинами агресивної поведінки людини завжди постають: готовність до агресії (злість) та інтерпретація-тлумачення для себе даної ситуації;
3) Е.Квятковська-Тохович
- вважає причиною агресивності конфліктність, порушення емоційних зв'язків у родині;
4) С.Н. Ениколопов
- визначив, що найбільш агресивну групу становлять уперше засуджені злодії.
5. Дослідження Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, Д. Д'юі, П.Дюпати, М. Вебера
- визначили зв'язок девіантної поведінки з соціальними умовами життєдіяльності людей; — кількість аномалій у поведінці людей неминуче зростає під час війн, економічних криз, соціальних потрясінь.
6. Д. Мате і Т. Сайн
- розробили теорію "нейтралізації", згідно якої злочинець не відкидає для себе загальноприйняті норми моралі і в цілому поділяє їх, але свою злочинну поведінку виправдовує за допомогою ці¬лого набору захисних механізмів (звинувачень жертви, обставин, суддей, оточуючих).
7. Е. Сатерленд
висунув теорію "диференційованого зв'язку", за якою пояснюється формування делінквентної субкультури за рахунок вибіркового ставлення до норм та цінностей свого оточення.
8. А. Коен
- розглядає роль "делінквентної субкультури" у формуванні девіантної поведінки.
9. С. Беккер, У. Томас, Ф. Танненбаум
- до способів засвоєння делінквентної поведінки відносять: стигматизацію, соціальне таврування, коли "тавро злочинця" виступає "прогнозом, що здійснюється", засвоєним індивідом статусом; до цього призводить і передчасне ототожнення підлітків з "поруш¬никами порядку". [8, с.189].
10.Л.С. Виготський і П.П. Блонський
- заклали засади вікової психології, що дозволяє зрозуміти особливості психічного розвитку дітей на різних вікових етапах, включаючи кризові періоди розвитку;
- детальний аналіз вікових особливостей підліткового віку уможливив визначення того, що кризи, конфлікти, складності адаптації до соціального середовища можуть розглядатись як імманентно притаманні певному етапу розвитку людини;
- вивчення усталених форм зводиться до дослідження несприятливих соціальних факторів особливостей середовища, виховання і навчання.
11. Шарлота Бюлер
- виділила в підлітковому віці дві фази - позитивну і негативну. Вік негативної фази у дівчат припадає приблизно на 11-13 років, у хлопців - на 14-16 років. Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованості, диспропорцією у психічному та фізичному розвиткові, агресивністю і т. ін. Це період внутрішньої метушні, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої працездатності, протестувального характеру поведінки. [8, с.190].
12.Г. Ананьєв
- визначив, що людський розвиток зумовлюється взаємодією багатьох факторів: спадковості, середовища (соціального, біогенного, абіогенного), виховання (точніше багатьох видів спрямованого впливу на формування особистості), власної практичної діяльності людини.
13.Г.А. Аванесов
- виділив біологічні передумови, що відіграють негативну роль у поведінці людини:
а)патологія біологічних потреб;
б) стани нервово-психічного здоров'я, нервово-психічні захворювання, психопатії, неврастенії, що зумовлюють неадекватну реакцію і утруднюють соціальний контроль за діями;
в) вплив спадкових захворювань, особливо спадковості, що обтяжена алкоголізмом;
г) вплив психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, зміни екологічного стану навколишнього середовища, використання нових видів енергії, які призводять до різних психосоматичних, алергічних, токсичних захворювань, а також стають додатковим кримінальним фактором.
14.У дослідженні І.Ф. Мягкова і Ю.В. Юрова
- вказується, що психічні патології тісно пов'язані з несприятливими умовами, конфліктними відношеннями у родині.
15.У дослідженнях з проблем підліткового, юнацького алкоголізму
Е.Є. Бехтеля, Б.С. Братуся, П.І. Сідорова
- вказується на наявність глибоких, не завжди усвідомлених мотивів і потягів прилучення неповнолітніх до алкоголю; певну роль відіграють компенсаторні, ейфорічні та інші "псевдофункції" уживання алкоголю, що говорить у першу чергу про серйозні дефекти сімейного, шкільного, суспільного виховання, про психічний дискомфорт, про беззмістовність дозвілля, труднощі спілкування, інші проблеми соціально-педагогічного і соціально-психологічного характеру.
16. Дослідження асоціальної поведінки Т.Ш. Ангуладзе і Н.Г. Маградзе
- розкривають механізм формування установок, враховуючи дію
об'єктивних та суб'єктивних факторів, якими з одного боку, виступають зовнішні умови, що представлені близьким оточенням, ситуацією, а з іншого боку, потреби індивіда, що носять асоціальний характер.
У процесі формування асоціальних установок за рахунок багатократних повторень відбувається, по-перше, трансформація потреб, на місці колишніх формуються розбещуванні потреби, по-друге, асоціальні дії закріплюються до рівня автоматизму, що свідчить про виникнення фіксованої установки.
17.Ф.В. Бассін і В.Є. Рожнов
- відмічають, що сугестивне формування психологічних установок, що проводиться планомірно на початковому етапі дозрівання дитячої психіки, може призвести до створення стійких особливостей особистості та формування регідних стереотипів поведінки, які потім з великими труднощами піддаються корекції.
18. РобертОуен
- стверджував, що асоціальна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи, в якій він виховувався.
19. С.А. Белічева
- розглядала загальну диференціацію і типологію дитячо-підліткової дезадаптації. Залежно від природи, характеру і ступеню визначає такі види: патогенна і психосоціальна дезадаптація.
Патогенна дезадаптація викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку і нервовопсихічними захворюваннями, в основі яких є функціонально-органічні ураження ЦНС і психіки.
Психосоціальна дезадаптація пов'язана зі статевими і індивідуально-психологічними особливостями дитини, підлітка.