Педагогіка життєтворчості на практиці

Скарби до педагогічної майстерні

Щаслива людина, що має розум ясний і гострий, - вона осягає істину. Подвійно таланить тому, хто має душу добру й серце чуле, його духовне єство, мов сонях до сонця, завжди прихилене до людського болю, добра і шляхетності. І, либонь, потрійно благословенний той, у кого і розум проникливий, і серце людяне, - він теж бачить істину, а дух його співзвучний усім людським радощам і печалям.

Так дійсно я щаслива людина. Щаслива, що в своєму житті я отримала велике звання «Вчитель».

Педагогіка життєтворчості на практиці

Щаслива, бо зупинившись перед дверима школи та переступивши його поріг опиняюся в іншому світі – світі дітей. І повстаю перед ними життєрадісною, енергійною, в доброму настрої, якою б ціною це мені не обходилось, які б проблеми мене не спіткали. Забуваю про всі негаразди, і тільки допитливі оченята, веселий та дотепний гумор, цікаві новини, приємні компліменти з боку учнів, захоплювальні, творчі заняття стають основою, центром життя.

Робити свою улюблену справу із задоволенням велика радість. Радість ділитися знаннями своїми, а взамін отримувати знання своїх учнів. Доторкаючись до душі маленької людини, намагатися не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе в житті, увійти в нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Дитина не тільки готується до життя, але вже живе. Моє завдання супроводжувати її, йти разом, іноді трішечки попереду.

Педагогіка життєтворчості на практиці

У своїй практиці застосовуючи педагогіку життєтворчості за допомогою проективно-рефлексивної технології я намагаюсь добитися успіху. Нехай маленького успіху, але успіху який окрилює і спонукає до нового пошуку ідей, творчих доробок.

Я заходжу у клас, бачу учнів. Що я їм скажу? Як проведу урок? Мені відведено 45 хвилин часу. На траєкторії людського буття – цей відрізок зовсім непомітний. Але кожної хвилини в мозку дитини може зародитись думка яка стане доленосною в її житті.

Зміни в історичному русі суспільства починаються саме з такої думки.

Які думки засяють під час мого уроку?

Якось я прочитала слова російського педагога-вченого Євгена Олександровича Ямбурга: «Нам не дано передбачувати як наше слово відгукнеться”.

Але ж я вчитель не на одну годину, я хочу залишитися вчителем для своїх учнів на все життя. А отже, я не маю права не замислюватися над тим, «як моє слово відгукнеться». Тим більше, що я — ВЧИТЕЛЬ.

Кожного дня я вчуся бути справжнім вчителем.

Педагогіка життєтворчості на практиці

З досвіду видатних митців вчительської справи я збираю скарби до своєї педагогічної майстерні. І під сяйвом ідей, досвіду, надбань цих педагогів проходить мій власний вчительський шлях.

Ось, подивіться. Сьогодні я хочу розкрити перед вами свою скарбничку!

Вчений Віктор Франкл, який відбув гітлерівські концтабори, відмітив, що виживали зовсім не фізично найміцніші та витриваліші. Він написав: “Не останній з уроків, які мені вдалося винести з Освенциму й Дахау, був у тому, що найбільші шанси вижити навіть у такій екстремальній ситуації мали ті, що були скеровані на майбутнє, на справу, яка їх чекала, на смисл, який вони хотіли здійснити…”

Я хочу щоб мої учні, вивчаючи історію, побачили заради якої справи жили та діяли люди, про яких ми сьогодні говоримо, що вони видатні. Чи виправдалися їхні надії у майбутньому, який мали сенс їхні вчинки? Нелегкі запитання, не кожен вчений може відповісти на них однозначно.

Але ж моя мета — спрямувати думку учнів на пошуки своєї життєвої стратегії, своєї власної життєвої позиції. Бо кінцевим результатом свого виховного впливу я вважаю — виховання зрілої особистості. А як відзначив Януш Корчак: “Зріла людина — це та, яка знає, навіщо вона живе, як вона ставиться до людей і історії людства, і діє у відповідності до цього”.

Таку мою вчительську концепцію підкріплюють і роздуми над висловлюванням Джона Дьюї, що “добра школа — це гарно, розумна школа — це пречудово, але дитина повинна бути ще і підготовленою до життя”.

Що робити, коли небажання вчитися і інертність пізнавальних здібностей у класі проявляється занадто деструктивними міжособистісними стосунками. Коли у будь-яку мить у ньому може бути зірвано урок з тієї причини, що хтось у когось без дозволу узяв зошит чи ручку, або тому, що під час перерви не встигли упорядкувати взаємини та вгамувати власні амбіції.

Зошитів та ручок на усіх не запасешся. Відносини – це така річ, що приводом до конфлікту може слугувати будь-що, усе не врахуєш. А ось над пробудженням бажання вчитися та спрямуванням честолюбних домагань у конструктивне русло варто було попрацювати.

Але як?

Як зацікавити не просто конкретним навчальним матеріалом, а власне процесом отримання знань? Як допомогти кожному учневі актуалізувати прихований творчий потенціал та природну дитячу допитливість? І, найважливіше, як створити умови для конструктивних взаємовідносин між вчителем та учнями, співтворчості у дитячому колективі?

Роздуми, пошуки, сумніви… І ось здійснилося! Я знайшла справжній скарб для вчительської вдачі, для гарантованого педагогічного успіху. Цим скарбом виявилася Педагогіка Життєтворчості.

Про що йде мова? Про інноваційну методологію освіти. Методологію, народжену у вітчизняному науково-педагогічному просторі, яка базується на суб'єкт-суб'єктних стосунках вчителя з учнями. А отже дається безмежний простір для виявлення ініціативи, здібностей, кращих людських якостей кожного учасника навчально-виховного процесу.

Який багатий педагогічний інструментарій потрапив мені до рук:

  • Проективно-рефлексивна технологія навчання

  • Методи психолого-педагогічного супроводу особистості

  • Варіативні форми організації різних видів діяльності за сферами життєвої компетентності особистості

  • Численні прийоми актуалізації творчих, конструктивних сил особистості.

Коли я дізналась про проективно-рефлексивну технологію, у мене був справжній переворот у свідомості. Зовсім інший підхід до викладання, зовсім по іншому здійснюється керівна функція вчителя. І зовсім пречудово те, що завдання “формувати в учнів життєву компетентність” постало для мене реально здійсненним.

Мені так хочеться передати вам, своє відчуття захоплення. Це ж так здорово, коли нарешті знаєш в якій послідовності здійснювати процес оволодіння учнями навчальним матеріалом, як сформувати відносини співробітництва і навіть співтворчості.

Тепер, коли я готуюсь до уроків, я не шукаю готових конспектів занять. Їх просто не може бути. Бо за технологією мету і хід вивчення теми визначаємо з учнями разом.

Так на вступному уроці, перед вивченням нового розділу, учні діляться на творчі лабораторії. Їм потрібно здійснити огляд тем, а потім з'ясувати — що вони хочуть знати? що навчитись робити? які завдання бажають виконати?

А мені, як вчителю, тобто більш досвідченій людині, відводиться найцікавіша роль. Роль провідника в освітньому просторі. Але як же мені зробити, щоб діти пішли за мною? У справжньому захваті були від навчання? Я зрозуміла — потрібно відкрити їм шлях до набуття учнівської майстерності. Бо, погодьтеся, ми із задоволенням робимо тільки те, що в нас добре виходить. Що може бути гірше, ніж навчання з нудьгою? Так, тільки захоплення, тільки радість від пізнання.

І ось зароджуються ідеї (вечорами, коли годую тварин, вранці, коли виводжу індиків на пасовисько). Ідеї — як провести свої заняття, в якій формі подати новий матеріал, які прийоми мотивації застосувати.

Отже проективний етап технології здійснено. План роботи визначено, форми проведення занять затвердженні — і все це разом, у спільній взаємодії з класом. Так формується загальна відповідальність за навчання, а ще, учням надається можливість відшукати засоби пізнання найсприятливіші для себе. Бо в кожного різні навчальні можливості, а бути успішними у навчанні так хочеться усім.

Для себе я визначилася, що хороший вчитель говорить дітям лише те, чого вони самі не можуть дізнатися (погодьтеся: ми ледве пам’ятаємо, що нам розповідають, але рідко забуваємо те, над чим завзято працювали). Я можу вести себе вільніше і простіше з дітьми, не побоюючись за свій авторитет. Я не зобов’язана знати все про все, у разі потреби відповідь на складне запитання знаходимо у спільному пошуку.

Педагогіка життєтворчості на практиці

Переходимо до реалізації діяльнісного компоненту технології? А це робочі уроки.

Наприклад: вирішили, що тему будемо опрацьовувати у формі гри “шукаємо помилки”. І ось клас знов працює в творчих лабораторіях. Учасники кожної викладають текст свого підзаголовку параграфу на аркуші, спеціально припускаючись помилок. Ці помилки потрібно буде знайти учасникам іншої команди.

Тільки не подумайте, що вся робота на уроках ведеться у групах, адже учні часто вирішують опановувати матеріал самостійно. Для цього розробляється тематика пошукових проектів. Учні захоплено проводять власне дослідження і можуть зробити їх комп'ютерну презентацію.

До знайомства з педагогікою життєтворчості я навряд чи могла похвалитися, що насправді впроваджую особистісно-зорієнтований підхід. А тепер мені вдається приділити кожному учню стільки часу, скільки дитина дійсно потребує. Інші діти при цьому нічого не втрачають, оскільки у цей час вони продовжують роботу над своїм власним проектом.

Я стикнулася з такою проблемою — як оцінювати активність учнів на уроці. Не завжди є за що поставити високу відмітку, але підкріпити успіх треба.

Знайшла таке рішення — ввести свою систему заохочувального оцінювання.

Коротка відповідь з місця, доповнення, вдала репліка - оцінюються у "жетонах", що переводяться у "плюси", а ті, у свою чергу, – оцінювальні бали.

Але оцінюю не тільки у балах. Оцінюю словами, інтонацією, жестом, мімікою. Головна мета такої оцінки - стимулювати пізнання: "Молодець! Ось і в тебе добре виходить! Сьогодні краще прочитав! Добре відповів на запитання!"

А тепер переходимо до креативного етапу технології.

Найулюбленіший момент навчального процесу і для мене і для учнів — узагальнювальний урок, презентація результатів пізнавальної діяльності! Це можливість побачити увесь спектр своїх досягнень. А ще розкрити свої таланти, отримати насолоду від демонстрації своїх напрацювань, почути захоплюючи відгуки від вчителя та однокласників. Молодці! Яку роботу проробили! Це просто пречудово!

А як ми, підведемо підсумки вивчення теми? Крім обов'язкової контрольної роботи що ще можна запропонувати? Ігрові форми! Вони знімають напруження, і виконуються з превеликим бажанням. І у той же час, це можливість реально побачити — що ти знаєш, що ти вмієш.

Разом з учнями проводимо підсумкове оцінювання результатів навчальної діяльності. Подивимось — яка кількість високих балів, отже, який в кожного рейтинг пізнавальної активності: високий, середній, чи, на жаль, низький? Радуємось - на уроці всі добре працювали! А тому й рівень навчальних досягнень у нас: високий, достатній, і тільки іноді — середній.

І ось заключний — рефлексивний етап.

Відповідаємо на запитання:

  • Я дізнався…

  • Я навчився…

  • Я можу довести…

Такий аналітичний підхід до своїх навчальних досягнень закладає мотивацію на докладання максимуму зусиль до опанування вже нового змістовогорозділу.

Ось така вона, у короткому, огляді, проективно-рефлексивна технологія — справжній скарб для вчителя.

І ще один подарунок від педагогіки життєтворчості — це методи психолого-педагогічного супроводу особистості.

Я намагаюсь у повній мірі використовувати метод педагогічної підтримки, прислухаючись до заклику Василя Олександровича Сухомлинського: «Успіх! Успіх! Всіма силами домагайтеся хоча б маленького успіху кожного учня!». Як продовження думки — вислів Євгена Миколайовича Ільїна «Успіхи всіх складаються з успішного просування не більшості, а кожного. Але кожний просувається індивідуально. Виходить, має право на свій темп, свій шлях і свій потенціал можливостей.»

Я спробувала навчати учнів з різними навчальними можливостями, щоб вони при цьому набували знань найбільш придатними для них шляхами й темпами, причому не ізольовано один від одного, а у постійній взаємодії, доповнюючи та збагачуючи один одного. І як нагорода — учні, які вважалися проблемними ще з першого класу, активно працюють на уроці. Правда іноді ще зупиняєшся на думці: “Стоп, ця ж дитина здається із затримкою психічного розвитку. Але ж вона пристойно відповідає. Невже стосовно неї помилились?” А яка втіха для вчителя, коли наприкінці уроку такий ось “важкий” учень з гордістю показує свій зошит, в якому “плюси” за виконану роботу.

Педагогіка життєтворчості на практиці

Також дуже важливим у своїй практиці — я вважаю вимогу не дозволяти дітям проявляти насилля по відношенню до однокласників. Якщо учень якимсь чином образив іншого, я наполягаю, щоб він попросив вибачення, не продовжую заняття, доки не буде залагоджена ситуація. Учні зрозуміли, що попросити вибачення важче ніж принизити, та і приходиться підказувати, як це зробити, але той, хто хоч раз потрапив у таке становище, вдруге не допускає собі неповаги до інших.

Аналіз конфліктної ситуації, контракт із самим собою — це приклади форм які я застосовую, коли трапляється випадок приниження гідності особистості.

Іще я вдячна педагогіці життєтворчості за отримання доступу до методичного банку варіативних форм, за допомогою яких я можу зацікавити учнів, захопити навчанням:

  • щоденник творчих досягнень класу
  • творчий звіт
  • скарбничка власних досягнень
  • конкурс юних істориків
  • цікаві повідомлення
  • заочна експедиція
  • складання тематичних кросвордів
  • альбом “Історії з мого життя”
  • лист-роздум
  • капелюшна дискусія

Перелічувати і винаходити нові форми можна нескінченно.

Я впевнена - якщо сьогодні навчання із захопленням – завтра захоплювальне життя!

Тож, кожний урок — відкриття! Відкриття не тільки нових знань, але й відкриття самого себе — своїх здібностей, своїх можливостей, своїх домагань, свого способу мислення.

На засадах педагогіки життєтворчості я почала напрацьовувати власні прийоми актуалізації творчих, конструктивних сил особистості.

І мені і учням подобається такий прийом опитування, як “Іграшка по ланцюжку”. Учні умотивовані придумувати запитання, щоб разом з іграшкою “перекинути” його однокласнику. Отримав іграшку — відповідай! А потім задавай своє запитання. Працюємо над складанням запитань і застосовуючи такий ігровий прийом, як “філворд”.

Я переконана, що вміння задавати запитання — дуже важливе для розумового розвитку дитини. Ці запитання немов гачки – зачіпки, на які ловляться нові знання. Отже, тренуємося постійно у вмінні задавати запитання, а не тільки відповідати.

Ще хочу поділитися винайденим мною прийомом. Буває часто, що на одне запитання бажають відповісти багато учнів, спитаю одного — не задоволені інші, бо бали ж хочеться отримати кожному. Що я в цьому випадку роблю? Задаю запитання, всі хто бажає — записують ключові слова відповіді, я питаю одного, інші звіряються і якщо відповіли вірно, ставлять поруч на полях сторінки плюс. Незадоволених немає, участь в опитуванні беруть майже усі.

Так, кожен учень може отримати високі бали, кожен може бути успішним у навчанні!

Так, я — ВЧИТЕЛЬ.

Досліджуючи педагогічну спадщину педагогів - гуманістів, опановуючи безмежний простір інноваційного педагогічного пошуку я вчуся бути майстром у своїй справі, бо щиро прагну навчити своїх учнів майстерності життєздійснення.

Напишіть що ви думаєте про статтю:

Педагогіка життєтворчості на практиці

  1. Анонім

    Ваша стаття справжній скарб для педагогів. Дуже сподобалось, як ви розкрили тему психолого-педагогічного супроводу особистості. Сподіваюся найближчим часом в вас з’являться ще статті на цю тему.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.