Корекційно-розвивальна робота у структурі навчально-виховного процесу


Корекційно-розвивальна робот – це система заходів, що дозволяють вирішувати завдання своєчасної допомоги дітям, які зазнають труднощі у навчанні і шкільній адаптації.

Основне завдання корекційно-розвивальної роботи – підвищення загального рівня розвитку дитини; восповненя прогалин її попереднього розвитку і навчання, розвиток недостатньо сформованих вмінь та навичок, підготовка дитини до адекватного сприйняття навчального матеріалу.

 

Умови організації корекційно-розвивальної роботи:

  1. наявність у закладі соціально-педагогічної служби;
  2. наявність підготовлених щодо цієї роботи педагогів-реабілітологів і дефектологів;
  3. відповідна матеріальна база і методичне забезпечення;
  4. включення у функціональні обов’язки заступника директора школи питань, пов’язаних з корекційно-розвивальної роботи;
  5. організація постійно діючої консультативної служби для дітей та батьків.

Методи і прийоми здійснення корекційно-розвивальної роботи узгоджуються з ідеями і принципами педагогічної підтримки.

Предметом педагогічної підтримкиє процес сумісного з дитиною визначення її власних інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання проблем, що заважають їй зберегти власну людську гідність і самостійно досягати очікуваних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні, житті в цілому. Здійснення такої педагогічної підтримки базується на принципах:

  • згода дитини на допомогу і підтримку;
  • опора на наявні сили і потенційні можливості особистості;
  • віра у ці можливості;
  • орієнтація на здатність дитини самостійно переборювати труднощі, долати перешкоди;
  • співробітництво;
  • конфіденційність;
  • доброзичливість й безоціночність;
  • безпека, захист здоров’я, прав, людської гідності;
  • реалізація принципу “не нашкодь ”;
  • рефлексивно-аналітичний підхід до процесу і результату.

На сьогоднішній день педагогічному колективу доводиться працювати з дітьми яких визначають як «учнів з труднощами розвитку» або «дітей з обмеженими психофізичними можливостями».

Це такі категорії дітей:

– діти з порушенням здатності до навчання – характерний значний розрив між досягненнями в певних сферах і загальним рівнем інтелекту; можуть спостерігатися проблеми з мовою, читанням і письмом, а також труднощі з аргументацією, гіперактивність, неуважність;

– важковиховувані діти – виявляють несприятливість і опірність щодо виховного впливу;

– педагогічно запущені діти – навчання, виховання і розвиток яких представляє важку педагогічну задачу;

– діти з патологічними відхиленнями психіки, що важко піддаються виправленню, коригуванню.

Здійснення реабілітації таких дітей містить в собі систему педагогічних заходів, що спрямовані на включення дитини у соціальне середовище:

– залучення до навчальної, пізнавальної діяльності;
– залучення до соціальних контактів;
– залучення до життєвої активності у соціумі.

Щодо забезпечення цілісного, комплексного підходу у роботі з важкими дітьми необхідно належним чином вникнути: що містить в собі корекційно-розвивальна робота.

Етапи педагогічної підтримки:

1. Діагностичний – фіксація факту сигналу проблемності, проектування діагностики припущеної проблеми, встановлення контакту з дитиною проговорення проблеми самим учнем, сумісна оцінка проблеми.

2. Пошуковий – організація пошуку причин виникнення проблеми, огляд ситуації з різних сторін.

3. Договірний – проектування дій педагога і дитини, налагоджування договірних відносин і заключення договору у будь-якій формі.

4. Діяльнісний – а) діє сама дитина: з боку педагога – ухвалення її дій, стимулювання, заохочення ініціативи; б) діє сам педагог: координує дії спеціалістів у школі та поза неї, пряма невідкладна допомога учневі.

5. Рефлексивний – сумісне обговорення з дитиною успіху і невдач попередніх етапів діяльності, осмислення нового досвіду життєдіяльності.

Отже, по-перше, виділяється група дітей, по відношенню до яких буде здійснюватись корекційно-розвивальна робота;

по-друге, проектується сам процес організації диференційованої допомоги дітям кожної групи;

а далі здійснюється безперервна спільна розробка методичного забезпечення корекційно-розвивальної роботи.

Здійснено умовну диференціацію дітей за проблемами життєдіяльності і розвитку.

Перша група – діти з незначними порушеннями інтелектуальної сфери (з труднощами у навчанні, що пов’язані з дисграфією, дислексією, дискалькулією, різними формами інфантилізму, недостатнім розвитком просторових уявлень, порушенням пам’яті, синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю).

Організація диференційованої допомоги таким учням містить в собі використання різноманітних технологій навчання, ранньої діагностики і корекції, а саме:
– розробка форм й прийомів організації корекційно-розвивального освітнього процесу;
– психолого-педагогічна діагностика;
– надання індивідуальної допомоги;
– організація заходів з метою підвищення мотивації навчання і пізнавальної активності учнів;
– озброєння учнів інструментарієм проведення самокорекції.

Діти з труднощами в оволодінні шкільного програмного матеріалу навчаються у класах педагогічної підтримки.

Мета організації цих класів – створення у загальноосвітньому закладі цілісної системи, що забезпечує оптимальні педагогічні умови дітям з труднощами у навчанні відповідно їх віковим та індивідуально-типологічним особливостям, станом соматичного та нервово-психічного здоров’я.

У класи приймаються діти групи ризику, діти, які виявляють низьку працездатність, підвищену втомлюваність і нестійкість уваги, імпульсивність, гіперактивність, низький рівень продуктивності психічних функцій та діяльності, несформованість навчальної мотивації і пізнавальних інтересів (у той же час ці діти не мають виявлених відхилень у розвитку, тобто в них немає затримки психічного розвитку).

Пріоритетними завданнями у класах є:
– педагогічна реабілітація;
– професійна орієнтація.

З метою профілактики невстигаємості у навчанні проводиться своєчасне визначення прогалин у знаннях, вміннях й навичках учнів і організація своєчасної ліквідації цих прогалин.

Нажаль ліквідація прогалин можлива лише у деяких випадках, так як у багатьох дітей поріг сприйняття навчальної дисципліни може бути низьким, отже зусилля педагогів скоріш за все не будуть плідними, дитина не засвоїть шкільну програму успішно, але у роботі з такими дітьми є реальним:
– систематичне навчання учнів загальнонавчальним вмінням й навичкам;
– розвиток в учнів внутрішньої мотивації навчальної діяльності, стійкого пізнавального інтересу до навчання.

Слід так організовувати навчальний процес, щоб в учнів цих класів просто з’явилось бажання вчитися, щоб вони зрозуміли, що будь-яку роботу важливо робити з зацікавленістю і вміли чітко виконувати вимоги, що перед ними ставляться. Тобто зовсім інший підхід: на першому місці не надання знань з навчальних тем (ці діти все-одно не у змозі усе запам’ятати, і роботу вони постараються знайти таку, щоб знання шкільного матеріалу їм не знадобилось), а прагнення зацікавити самим процесом навчання, інтегрувати у суспільство.

Педагоги використовують інклюзивні навчальні технології, що залучають дітей до загального навчального процесу.

Друга група – діти з порушеннями поведінки:

– з яскраво вираженими акцентуаціями характеру;
– з патохарактерологічними реакціями (реакції протесту, опозиції, негативного наслідування);
– з психопатією.

Педагогічна корекція та профілактика девіантної поведінки дітей у навчально-виховному процесі здійснюється через:
– групи педагогічної підтримки;
– правовий комітет (у системі шкільного самоврядування).

У визначених групах педагогічна підтримка здійснюється:
1) на особистісному рівні через
– розкриття слабких функцій особистості, роз’яснення вихованцю особливостей його поведінки, виходячи з його психотипу;
– надання допомоги у знаходженні засобів компенсації слабких функцій, контролюванні своєї поведінки у взаємовідносинах з оточуючими;
2) через використання форм і прийомів організації таких видів діяльності:
– проективно-рефлексивна (самоусвідомлення, колективна рефлексія, самопрограмування, колективне проектування);
– адаптивно-розвивальна (тренінгові форми, роз’яснювально-коригуючі форми);
– активно-перетворююча (прогностично-моделюючі форми, ігрові форми, проблемно-пошукові)

В основі діяльності правового комітету в системі шкільного самоврядування покладені такі принципи:

1. “За дитину! А не проти неї. ”

2. В усіх дітях бачити, перед усе, їхні потенційні можливості, а не недоліки розвитку, що обумовлені оточуючим середовищем.

3. Необхідність терпеливо вчити дітей свідомо відповідати за свої вчинки.

4. Надання дитині можливості самостійно оцінювати ситуацію і обирати вірну лінію поведінки, яка на погляд дитини спроможна принести користь їй та оточуючим, а також реалізувати свій вибір.

5. Після того як дитина оцінила свої дії і дала слово вести себе інакше, ніщо не може виправдати невиконання узятого на себе зобов’язання.

Наступний напрямок роботи – профілактика відхилень поведінки:
– привчання учнів до чіткого і невідхильного дотримання режиму дня;
– ставити дітей перед необхідністю продумувати всілякі проблемні ситуації (аналізувати ситуацію: до чого може призвести дана поведінка, власна чи інших людей; пропонувати свої варіанти виходу з кризи);
– свої вимоги доводити до кінця, добиватися виконання обумовлених при вступі у навчальний заклад, правил;
– проведення зібрань з соціальною спрямованістю.

Зібрання проводяться згідно таких принципів:
– усі проблеми, як індивідуальні, так і групові можуть виноситись на обговорення; крім шкільних, можуть бути винесеними домашні проблеми дитини (відкрито або анонімно) по бажанню її самої, або батьків;
– обговорення завжди повинно бути спрямоване на таке розв’язання проблеми, яке виключає завдання знайти й покарати винних.

Третя група – діти з астенічним або реактивним станом і конфліктними переживаннями.

Надання соціально-педагогічної допомоги вихованцю успішно впорюватись зі складним становищем здійснюється таким чином. Коли учень стикається з різними психотравмуючими ситуаціями необхідно допомогти:
– проаналізувати ситуацію;
– знайти причину конфлікту;
– знайти вихід із складного становища: захопити цікавим учневі заняттям, обпертися на кращі якості його характеру, підтримати, якщо він знов зірветься;
– по можливості відгородити дитину від даної психотравмуючої ситуації.

Коли учень серйозно хворіє йому необхідно допомогти:
– отримати достатньо повне уявлення про своє захворювання та способи лікування;
– вірно оцінити нові обставини;
– зберігати позитивний настрій;
– освоїтися у нових обставинах;
– продумати, які зміни є вартим здійснити у своєму житті;
– ставити розумні й досяжні цілі;
– знаходити засоби зменшувати стрес.
– активно брати участь у колективній життєдіяльності.

Профілактика кризового стану містить в собі:
– створення збагаченого творчого середовища, у якому кожна дитина здатна знайти зону комфорту і успіху, – (досягається шляхом синтезування арттерапевтичних методів);
– створення постійно підтримуючого психологічного “фону” для дітей, організація оптимальних психологічних умов щодо успішного розвитку їх особистості:
– звільнення від комплексів та переживань за рахунок з’явлення впевненості у собі, власних силах, усвідомлення широти свого творчого і психічного потенціалу;
– навчання засобам самоконтролю, самоорганізації, самоаналізу, самодисципліни;
– стимулювання творчої активності дитини;
– використання комплексу спеціальних вправ.

Від спеціаліста, який здійснює КРР, вимагається володіння різноманітними технологіями і конкретними методиками, за допомогою яких має реалізовуватись мета: нормалізація навчальної діяльності учнів, виправлення вад емоційно-особистісного і соціального розвитку; вміння використовувати їх варіативно і цілеспрямовано.

Фахівець повинен бути здатним готувати учнів з особливостями розвитку до самостійного творчого буття; допомогти вихованцю знайти свою власну мету, свій життєвий шлях, поставити життєву задачу, яка відповідає його індивідуальності і обставинам.

Педагог повинен знати:
1) основні завдання корекційно-розвивальної діяльності;
2) причини, що знижують успішність в інтелектуально повноцінного учня;
3) особливості розвитку дітей групи ризику;
4) систему роботи у класах і групах педагогічної підтримки;
5) технології, методики організації диференційованої допомоги учням.

Повинен вміти:
– побачити відхилення у розвитку дитини і поставити попередній педагогічний діагноз цьому відхиленню;
– провести педагогічну діагностику відхилення, спрогнозувати шляхи подальшого розвитку дитини, ураховуючи наявність проблеми та її можливі наслідки;
– попередити виникнення побічних порушень розвитку;
– визначити загальні і конкретні завдання корекційного навчання і виховання даної категорії дітей;
– планувати окремі види корекційної роботи;
– критично оцінювати і ефективно використовувати з метою реабілітації науково-педагогічну інформацію;
– ураховувати у навчально-виховному процесі характерні для дітей з проблемами можливості і фактори компенсації, використовувати їх у корекційній діяльності;
– трансформувати навчальну, педагогічну, і методичну інформацію згідно з завданнями КРР;
– відбирати й використовувати на практиці необхідні для рішення корекційних завдань, методи, прийоми і засоби навчання, виховання, діагностики, корекції, профілактики;
– формувати позитивну мотивацію участі у корекційній роботі в дітях з особливостями розвитку і виховувати в них оптимізм, бачення життєвої перспективи, відчування успіху;
– визначати результативність своєї корекційної роботи.

Орієнтирами в організації корекційно-розвивальної діяльності є не корекція, що виснажує, коли педагоги розраховують лише на численні спеціальні заняття, а діти не бачать зв’язку між цими заняттями і реальним життям; а успішна повноцінна життєдіяльність, життєтворчість.

Корекція здійснюється у ході життєвого становлення особистості.

Навчальний процес є загальним для усіх дітей, при цьому діти з проблемами є активними учасниками пізнавальної діяльності на рівні можливостей у зоні успіху.

Корекційно-розвивальна робота у структурі навчально-виховного процесу //Психолог. – 2009. – №36.


Опубликовал 19 Серпень 2010 в рубрике ЛАБОРАТОРІЯ СИСТЕМНОЇ РЕАБІЛІТОЛОГІЇ.