Концептуально-технологічні підходи в організації студентсько-учнівського самоврядування

В ході Всеукраїнського експерименту за проблемою “Комплексна реабілітація вихованців шкіл-інтернатів” розбудовується новий напрямок педагогічної науки – реабілітаційна педагогіка, наука про теорію і практику організації освітньо-реабілітаційного простору розвитку особистості.

За концепцію комплексної реабілітації реалізується мета не тільки відновлення фізичного здоров’я, а й поновлення особистісного та соціального статусу вихованців, їх повноцінного громадянського становлення.

В ході розбудови освітньо-реабілітаційної системи санаторного інтернатного закладу нового типу перед педагогічним колективом постають концептуальні питання:

–        Як не допустити усіченого варіанту реабілітаційної педагогіки, не обмежитись вузькими рамками корекційно-відновлювальної діяльності?

–        За рахунок якої педагогічної теорії постане можливою реалізація проголошеного принципу особистісної зорієнтованості освітньо-реабілітаційного процесу?

На допомогу прийшли ідеї педагогіки життєтворчості особистості, які надихнули педагогів-дослідників на розробку нової філософії освіти як процесу створення збагаченого освітнього простору для набуття дитиною здатності до вільного і свідомого життєвого самовизначення, опанування потенційно можливими ресурсами успішного долання власних проблем.

Серйозною перешкодою у самовдосконаленні молодої людини є не тільки зовнішні обставини, а й низький рівень її психологічної та соціальної культури, відсутність необхідних знань вміння будувати життя, визначати мету свого життя з урахуванням своїх здібностей, соціальних і особистісних можливостей, здійснювати вибір життєвих пріоритетів у світі, що динамічно змінюється.

Навчання життя постає ключовим завданням сучасної освіти, адже все більше зростає попит на творчий потенціал людини, її здатність до самоорганізації, творче самовиявлення; важливого аксіологічного (ціннісного) значення для особистості набувають питання життєвого вибору, життєвої стратегії, сенсу життя.

Щоб успішно здійснити своє життя, прожити його з честю підростаючій людині належить оволодіти особливим видом мистецтва – мистецтвом життя. Реабілітаційно зорієнтована школа має вчити дитину мистецтву самореабілітації, плануванню, організації діяльності щодо досягнення прийнятих цілей, складанню власної життєвої програми. Школа має захистити і підтримати дитину, виробити у неї життєву стійкість, озброїти механізмами і технологіями самодопомоги, саморозвитку, надати допомогу щодо компетентного вибору життєвого шляху, навчити наших дітей любити життя, незважаючи на біль, незгоди, страждання.

Саме педагогіку життєтворчості особистості було обрано методологією нової освітньої практики, адже саме ідеї життєтворчої педагогіки здатні запобігти усіченого варіанту освітньо-реабілітаційного процесу завдяки виходу на нову парадигму духовного становлення та особистісного розвитку людини у соціумі, заснованої на ідеях і принципах плекання людини як творця власного життєвого шляху.

За теорією життєтворчості особистість розглядається як суб’єкт життя, що здійснює свою власну життєдіяльність, має обдарування творити своє життя. Людина не просто проживає своє життя, а вона його продукує, створює свідомо будує своє життя. Парадигма життєтворчості відкриває перед дитиною обрії активного життя, запобігає зосередження на своїх проблемах і немочах, виводить на шляхи творчої активності у самоздійсненні.

Отже, інноваційні підходи до побудови навчально-виховного процесу вимагають докорінного переосмислення педагогічної теорії, переорієнтування на принципово нові педагогічні ідеї, концепції, в центрі яких – особистість дитини з її потребами, інтересами, життєвими проблемами і драмами.

У ході розбудови освітньо-реабілітаційної системи в умовах експериментального педагогічного майданчика пройдено шлях від практичної реалізації особистісно-зорієнтованого підходу за рахунок індивідуалізації педагогічного процесу до виходу на суб’єктивізацію всіх видів діяльності, стимулювання життєтворчої активності учнів.

(Суть поняття “суб’єктивізація навчально-виховного процесу:

–        відносини у цьому випадку будуються за суб’єкт-суб’єктним принципом;

–        мета педпроцесу досягається за рахунок відмови від задачи формувати особистість дитини, на противагу їй постає завдання створити простір для цього формування, умови для самоздійснення дитини, реалізації власного потенціалу;

–        вплив на дитину здійснюється опосередковано, через збагачений реабілітаційними впливами освітній простір;

–        застосовується креативно-діяльнісні, проективно-рефлексивні технології, тобто життєтворчі технології).

Якщо ми говоримо про створення умов для успішного самовизначення дитини у житті, закономірно, що зміст і технології педагогічної діяльності буде визначати саме принцип суб’єктності.

Мова йде про подолання вульгарного підходу до виховання як до процесу авторитарного впливу на особистість, процесу маніпулювання учнем і вихід на позиції науково обґрунтованого вибору операційної особистісної взаємодії педагога та вихованця у контексті надання останньому компетентної допомоги у життєвому самовизначенні, розробці життєвої стратегії, індивідуальної програми розвитку і саморозвитку.

Надмірна регламентація поведінки веде до формування пасивної життєвої позиції, соціального утриманства, неспроможності до самостійних рішень та дій. Будівництво особистості не може здійснюватись за якимось типовим проектом.

На засадах методології особистісного прогнозування, проектування, рефлексії реабілітація постає як процес життєтворчості, який передбачає:

–        осмислення свого призначення;

–        вироблення своєї життєвої концепції і життєвого кредо;

–        свідомий вибір цілей і засобів їх досягнення у певній часовій перспективі (тобто життєвий проект);

–        відповідальне ставлення до свого життя і до самого себе, вміння справлятися із кризовими, драматичними ситуаціями.

Сучасна школа покликана виховати таку людину, яка була б відповідальною за себе і свій розвиток, досконало знала саму себе, вміла усвідомлювати свої вчинки, прагнула до повної актуалізації свого потенціалу.

Отже мова йде про підвищення суб’єктності вихованця в усіх видах діяльності: у навчанні і власному саморозвитку.

За системоутворювальну мету освітньо-реабілітаційної системи у цьому випадку обирається особистість, здатна до життєтворчості (тобто це особистість, яка здатна успішно, свідомо будувати своє життя і самостійно розв’язувати власні проблеми).

Таку мету може ставити перед собою заклад освіти будь-якого типу, навіть допоміжна школа-інтернат. Адже реабілітаційна педагогіка пропонує нам відмовитися від погляду на дитину з будь-якими проблемами розвитку як на дефективну, аномальну, і така дитина є особистістю, не зважаючи на те, що вона має дещо відміну від нашої картину світу, така дитина заслуговує на повагу і нашу увагу, має ті ж самі конституційно-закріплені права, ми мусимо створити умови для розвитку її творчого потенціалу.

Ідеї педагогічної реабілітації набувають сьогодні провідного значення не лише в роботі з хворими дітьми, а й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомогти учневі зорієнтуватися у складному, суперечливому світі, знайти вихід із кризової ситуації.

Кожен заклад освіти, до якого б типу він не належав, зобов’язаний створити умови для успішного розвитку дитини, життя якої обтяжене сьогодні всілякими проблемами: від погіршення показників здоров’я до несприятливих соціальних умов.

Головним критерієм ефективності навчально-виховного процесу постає рівень життєвої компетентності вихованців.

Сучасна школа має виконувати соціальне замовлення особистості – бути конкурентноздатною у суспільстві з ринковою економікою, вміти виробляти стратегію власного життя, орієнтуватися у системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначати своє життєве кредо і свій стиль життя.

На передній план постає завдання вироблення культури життя особистості, основу якої становлять моральні принципи, формування таких якостей людини як гуманізм, інтелігентність, гідність, честь.

Реабілітація без бажання самої дитини удосконалювати себе неможлива. Тому управління процесом розвитку особистості є не що інше, як допомога школяреві в його самовизначенні. Це “само” і є головним орієнтиром виховання в умовах освітньо-реабілітаційної системи: саморозвиток, самоосвіта, самовиховання, самопізнання, самооцінка, самоаналіз, самоприйняття, самокорекція, самоорганізація, самоподолання, самоактуалізація, самоздійснення тощо.

Перед дитиною постають питання: “Як жити? Як побудувати індивідуальний образ життя, обрати оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень та спосіб реакції на незгоди і невдачі, тип трудової діяльності і форми використання вільного часу?”

Навчитися жити – значить виробити свою позицію у житті, свій світогляд, ставлення до себе, до навколишнього світу;  зрозуміти себе, інших; поставити собі задачу і діяти у відповідності з нею.

Система шкільного самоврядування таким чином являє собою одну з інноваційних технологій педагогіки життєтворчості особистості, яка поряд з такими педагогічними технологіями, як проективно-рефлексивна технологія навчання та виховна технологія проективного життєздійснення, збагачує освітньо-реабілітаційний простір закладу умовами для розвитку життєвої компетентності вихованців.

Психолого-педагогічні можливості моделі самоврядування на засадах педагогіки життєтворчості особистості багатопланові: це, по-перше – надання вихованцям сприятливих умов для розвитку їх здібностей, можливостей для самовиявлення, набуття ними позитивного життєвого досвіду;  по-друге – допомога в адаптації до постійних змін у навколишньому середовищі, створення навичок функціонування в умовах ринкової економіки;  по-третє – розвиток інтересу до осмислення виникаючих проблем життя та готовності до конструктивного їх вирішення;  взагалі відкриття можливостей для самореалізації сутнісних сил дитини у різних видах творчої діяльності.

Організаційною формою студентсько-учнівського самоврядування обрано державний устрій з елементами президентської республіки, яка носить назву “Країна “Центріон”. Система керівництва країною є такою: обраний таємним загальним голосуванням Президент очолює Раду керівників галузевих департаментів – департаменту дисципліни та порядку, департаменту самоорганізації, департаменту самореабілітації, департаменту економіки та бізнесу, департаменту культури та дозвілля, департаменту інформації. Безпосередньо міста-мегаполіси (дитячі групи) очолюють мери. Президент країни Центріон разом з Радою керівників департаментів, мерами мегаполісів здійснює керівництво колективною життєтворчістю країни Центріон, у якій втілюється  програма розвитку життєвої компетентності вихованців, реалізується системи чергових творчих доручень, діяльність реабілітаційного театру, загальношкільна економічна гра, та історична гра.

Основні права та обов’язки громадян Центріону викладені у Конституції країни, участь у створенні, обговоренні та прийнятті якої беруть  всі центріоністи (учні, студенти, педагоги, батьки, яким присвоєно почесне звання “Центріоніст”).

Внутрішньою ідеологією країни Центріон обрано ідеологію суб’єкт-суб’єктних стосунків, яка сприяє входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню особистості як суб’єкта і стратега життя, гідного людини. У цьому контексті система самоврядування розглядається як школа життєвого самовизначення. Нагляд за застосуванням прийнятих законів та норм поведінки до конкретних життєвих ситуацій, реалізацією прав членів колективу та контроль за виконанням обов’язків центріоністів – основна функція незалежного органу студентсько-учнівського самоврядування – Правового комітету, склад якого довільно обирається з числа центріоністів перед кожним щотижневим засіданням на щотижневих зборах центріоністів.

Економічне забезпечення функціонування країни здійснюється через шкільний банк. Введено державну безготівкову валюту. Кожний центріоніст має особисту чекову книжку та ідентифікаційний код. Розрахунки за виконану центріоністом роботу, надання премій, стягнення штрафів відбувається через банк за поданнями департаментів, служб зайнятості та інкасації.

Однією з організаційних складових колективної життєтворчості центріоністів є система чергових творчих доручень, що виконують групи-мегаполіси. Завдання надаються керівниками відповідних департаментів мерам мегаполісів під час щотижневих зборів, де також заслуховуються звіти про результати виконання попереднього доручення.

Інформаційне забезпечення функціонування країни Центріон здійснює Департамент інформації, який задіює у своїй роботі проективно-рефлексивний принцип. У щомісячному бюлетені подається розгорнутий план життєдіяльності країни Центріон для усіх її структурних підрозділів з поясненням. Результати роботи, проблеми, досягнення, дискусійні питання, цікавинки, роздуми, реклама – все це є наповненням щомісячної шкільної газети “Центріон”. Термінові повідомлення, оперативна інформація, привітання передаються щоденно через шкільний радіовузол.

Колективна життєдіяльність країни Центріон відбувається у найрізноманітніших формах: “круглі столи”, дебати, презентації бізнес-проектів, вечори, дискусії, ярмарки, заняття школи лідерів, адаптивно-розвивальні ігри, діяльність молодіжного клубу “Крок” тощо.

Шкільне самоуправління – відкрита система, що розвивається завдяки постійному залученню нових ідей, зростанню життєтворчої активності всіх членів колективу: вихованців, педагогів, батьків, друзів закладу.


Опубликовал 24 Березень 2011 в рубрике ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ.