АРТ-ТЕРАПІЯ, або РЕАБІЛІТАЦІЯ ТВОРЧІСТЮ (з досвіду роботи творчих об’єднань)

М.В. Левченко
керівник творчого об’єднання

У цій статті мова піде про роль творчості в розвитку, корекції та реабілітації дітей із захворюваннями внутрішніх органів та систем. Як відомо, такі захворювання несприятливо діють на психіку дитини, що, в свою чергу, призводить до суттєвих труднощів в освоєнні знань. Та­ким дітям притаманна надмірна стомлюваність, непосидючість, за­пальність, замкненість тощо.

Часті захворювання значно обмежують коло спілкування дитини, а невдачі та промахи звужують зону успішності. Коло замикається, і дуже часто учню вирватись із нього дуже важко. Але людська природа влаштована таким чином, що основним мотивом поведінки є прагнен­ня до актуалізації, бажання реалізувати свої здібності.

Де ж знайти засоби, які допоможуть вирішити ці проблеми?

Одним із джерел таких засобів є арт-терапія (або заняття мистец­твом у галузі медицини та освіти). Звичайно, арт-терапія — це лише частина комплексної реабілітації, але саме вона спроможна охопити значну частину позаурочної діяльності учнів. Щоб, зрозуміти, чому саме арт-терапія була обрана як засіб реабілітації, не­обхідно подивитись на творчість очима психолога.

Карл Р. Роджерс в своїй книзі «Погляд на психотерапію. Станов­лення людини» пише: «Творчість — це прагнення людини реалізувати себе. Під цим прагненням я маю на увазі прагнення до розвитку, роз­ширення, вдосконалення, зрілості, виявлення всіх здібностей ор­ганізму і особистого «Я». Це прагнення може бути глибоко приховано під кількома шарами психологічного захисту, за штучним фасадом не­бажання, але це прагнення є в кожного індивіда і тільки чекає спри­ятливих умов для звільнення і прояву. Саме воно є головним фактором мотивації творчості, коли особистість вступає в нові відносини з навколишнім світом, намагаючись більш повно бути сама собою».

Як внутрішні умови творчості впливають на реабілітацію дитини?

Справа в тому, що першою умовою самої творчості є відсутність досвіду, екстанціональність, що постає протилежним психологічному захисту. Звідси можна зробити висновок, що дитина, втягнена в процес творчості, механічно відмовляється від психологічного захисту, що і є немовби першим ступенем для втілення особистого «Я» (перший мо­мент реабілітації). Відкритість же означає відсутність ригідності і про­никливість границь, понять, переконань, образів і гіпотез.

Другою умовою творчості є внутрішнє оцінювання. Можливо, це саме основна умова, бо джерело оцінювання міститься в самій дитині. Це і дозволяє їй об’єктивно оцінювати себе, не спираючись на похвалу або критику соціального оточення. Таким чином дитина отримує «тех­нологію особистісного редагування» (саморегуляції) (другий момент реабілітації).

Все це і є природне прагнення до творчості, і визначення внутрішніх умов творчості наштовхнуло на думку створення творчих об’єднань. Не випадково був обраний досить широкий спектр напрямків. Це дало учням право вибору. Що сто­сується самих творчих об’єднань, то вони являють собою своєрідний синтез різноманітних видів мистецтва. Кожне з них, синтезуючи види мистецтва, віддає пріоритет якомусь одному.

Учнями були обрані творчі об’єднання таких напрямків: хорео­графія, театр пісні, телестудія, драматургія. За допомогою таких об’єднань вдалось розширити зону спілкування дитини. Це, в свою чергу, дало можливість збагачення за рахунок ресурсів партнера по спілкуванню. Отримані знання і навички в тому чи іншому виді мис­тецтва дали можливість збільшити зону успішності.

Вивчаючи досвід роботи студій, можна з впевненістю сказати, що реабілітаційний ефект занять за  навчальний рік можна вва­жати досить відчутним. Так, наприклад, вихованці театральної студії, отримуючи елементарну професійну підготовку театральної гри на сцені, отримали разом з цим механізм самоствердження, само­усвідомлення власних здібностей і можливостей. Яскравим прикладом згаданого може бути робота в студії учня 7-Б класу Дмитра С. До при­ходу в театральну студію у Дмитра були сковані рухи, невиразна ви­мова. До кінця першого року перебування у студії мова значно покра­щилась, частково розкріпачилась пластика, крім цього, він отримав можливість коригувати свою самооцінку, бачити та оцінювати себе більш об’єктивно.

А Наталка Ч. подолала бар’єр сором’язливості, вирішила отримати хороші результати в удосконаленні вимови, голосу і пластики.

Ну а для Владика В. студійні заняття стали майже головним засо­бом самоствердження в період адаптації після перенесеної травми. Всі студійці попробували себе на сцені: і Володя П., і брати Л., і Павло К. Адже сцена може дати таку чудову можливість вільно висловити Свою думку без страху бути незрозумілим. Чи варто говорити про те, що для всіх цих дітей театр став не тільки засобом творчого спілкування, пошуком взаєморозуміння, придбання навичок колективної праці, ча­сткою їхніх інтересів, а значить часткою їхнього «Я».

А ось у дітей із театру пісні пізнання власного «Я» починається з елементарних вокальних вправ. І хай вам це не здасться дивним, адже в спробі почути власний голос є щось від бажання прислухатись до себе, до свого «Я».

Після такого «придивлення» до себе і усвідомлення того, що тебе розуміють, поділяють твої почуття, об’єктивна самооцінка народ­жується начебто сама по собі.

У творчому об’єднанні, якого б напрямку воно не було, дитина ду­же швидко розуміє, що відкриття ним самим власних здібностей ба­чать всі, цінять, розуміють і співчувають.

Дитина відчуває себе в небезпеці. Вона розуміє, що може бути тим, ким є насправді. В результаті цього у неї відпадає необхідність бути ригідною, вона може спробувати проявити себе нестандартно, по-но­вому. Іншими словами, вона просувається до творчості.

Ну а якщо дитина, прислухавшись до власного голосу, вирішить розширити «зону успішності» (а це можна зробити тільки після при­дбання певних навичок і доклавши максимум зусиль), це допоможе їй в придбанні життєво важливого компонента творчості — вольових яко­стей. А, як відомо, «людина самоактуалізується тільки в боротьбі і по­доланні перешкод» (Р.Роджерс).

Здібність долати перешкоди Ані К. далась дуже непросто. Якщо на уроках вокалу у неї не виникало ніяких труднощів, то перший її вихід на сцену видався найважчим. Зовні дуже спокійна і розкріпачена, дівчинка відкрила свою проблему.

«Мені страшно, коли на мене дивляться всі!» — і тут же сама вклю­чилась у боротьбу зі своїм страхом. І ось одного разу, зібравши всю свою мужність, вона вдруге вийшла на сцену. Це принесло величезне задоволення. Після концерту першими її словами були: «Я можу!».

А в учениці 11-Б класу Тані Г. реабілітація відбувалась дещо іншим шляхом. Прихід у театр пісні Таня пояснила так: «Учитель співів знай­шов у мене голос, якого немає. Мені порадили звернутись до Вас». І, звернувшись до керівника театру, з надією попросила: «Навчіть мене співати!».

Вчити «співати» особливо не довелось — Таня часто хворіла, та і не в цьому була справа. Хвороба вже встигла накласти свій відбиток на характер дівчини. Зовні вона виглядить навіть сором’язливою, рухи сковані, а голос «зажатий» в лешата. Ніякі спроби оволодіти голосом за допомогою вокальних вправ відчутних результатів не принесли, по­ки не виявили справжню причину скованості — це міцна психологічна броня, яка не впускає і не випускає жодної емоції. Тані допоміг прин­цип перевтілення в образ. І з першої ж спроби вона отримала психо­логічну свободу.

Для одинадцятикласника Олексія Н. театр пісні послужив актом самоствердження. «Хай важко, але сам!».

А ось у малюків (молодшої групи театру) ніколи не було не­приємних відчуттів на сцені. Вони з задоволенням співають, рухають­ся на сцені, творять.

Зіткнення з музикою під час занять у театрі дає всім студійцям заряд енергії, адже, як сказала психотерапевт Домбровська, «музика очищує простір». Саме музика має здатність проникати в найдальші куточки душі, викликаючи емоційний відгук.

У центрі є і такий молодий напрямок творчого об’єднання, як те­лестудія, яка включає масу суміжних професій: кінорежисер, режисер-журналіст, ведучий тощо. Знайомлячись на заняттях з цими про­фесіями, учні мають можливість вибору однієї з них; Крім цього, за­няття в студії розвивають у дітей кругозір, уміння правильно орієнтуватись в різноманітних ситуаціях, знаходити правильні відповіді на запитання, які ставить життя. Працюючи в цій студії, учні отримують свободу спілкування, що, в свою чергу, знімає внутрішню напругу. Так, спілкування з професіоналами, працівниками міської телестудії ТВ-5, які ведуть розмову з дітьми як з колегами, дає мож­ливість кожному студійцю «вирости» у власних очах, а працюючи над новою телепередачею, діти-журналісти, подолавши бар’єр сором’язли­вості перед учителем чи адміністрацією центру під час інтерв’ю, мають можливість зняти внутрішню напругу.

Хочеться розповісти і про творче об’єднання «Танок». Справа в то­му, що хореографічне об’єднання, як ніяке інше, спроможне здійснити реабілітацію у комплексі. Мета такого творчого об’єднання — створен­ня умов для відновлення фізичного і соціального здоров’я вихованців через скоординовану рухову активність. На заняттях у студії розвива­ють опорно-руховий апарат, що позитивно впливає на функції серце­во-судинної системи. Тут виховують правильне відчуття краси рухів, здатність передавати в них визначний емоційний стан, різний настрій, переживання, покращуючи тим самим психофізіологічний стан учнів.

Чималу роль заняття в цій студії відіграють у виправленні постави і ходи, що сприяє правильному розміщенню внутрішніх органів в ор­ганізмі та їх нормальному функціонуванню.

Велику роль в реабілітації дітей відіграють свята і концерти, які проводяться протягом. Вся відповідальність за їх проведення лежить на плечах студійців.

Скільки творчості і наполегливості вкладається у підготовку кож­ного свята! Відповідальність за доручену справу допомагала дитині відчай власну значущість, причетність до загальної справи. Вихід на сцену давав можливість поділитись своїм емоційним зарядом з гляда­чами, поширюючи тим самим зону успішності й зону спілкування.

Таким чином, можна зробити висновок: терапія творчістю є чудо­вим засобом звільнення від конфліктів і хвилювань, прискорювачем терапевтичного процесу, дисциплінуючою і контролюючою силою, за­собом розвитку уваги до відчуттів, підсилення почуття власної особистісної цінності.

Необхідно відзначити, що в умовах роботи з дитячим колективом за методикою арт-терапії цей процес неможливий без навчаючого ком­понента, оскільки можливість творити дитина отримує тільки в міру освоєння основ певного ремесла або мистецтва шляхом нагромадження досвіду даної діяльності.


Опубликовал 30 Березень 2011 в рубрике ЛАБОРАТОРІЯ СИСТЕМНОЇ РЕАБІЛІТОЛОГІЇ.